Главная
Клуб "Дом"
Фестиваль
"Лесная фиеста"
Киевский бардпортрет
Сундук
Литературный
перекресток
Гостиная
Дома друзей

Последние поступления на Перекрестке: Е.Бильченко.....О.Дориченко.....С.Тихобаев.....Л.Українка.....М.Анчаров


 

Саша Школьний, один із засновників і авторів-віконавців клубу авторської пісні "Дом". Викладає математику в Педагогічному університеті, також працює у середній школі в Ірпіні. Серед багатьох його захоплень чи не найулюбленіше - футбол, тому і наступний опус про нього. Хоча може і зовсім не про це.  

ВІДЛУННЯ ДИТИНСТВА
або спроба спортивного репортажу

...Маленькі діти люблять бавитися. Просто так. Люблять длубатися у власному носі. Люблять копирсатися у чомусь шалено брудному, виловлюючи і з насолодою поїдаючи малесеньких черв'ячків. Люблять складати кубики і буцати м'ячика. О! Як він неперевершено летить: вгору, потім - униз, смішнюче квокчучи при кожному приземленні. А які бризки від здіймає, коли падає у калюжу - і словами не передати!
Правда, буває, що м'ячик вилітає із двору на дорогу. Тоді дітлахи, полотніючи від жаху, притискуються до щілин паркану і спостерігають, чи встигне він пролетіти між стрімкими колесами автівок, чи ні. Інколи не встигає. Тоді повітря розламується на мить гучним і останнім "бум!", а дитячий плач та сльози слугують йому панахидою. Прощавай, милий друже! Ти був гарним, дуже гарним...
Та ніщо не вічне - і новесенький друг через день чи два знову скаче то догори, то донизу, а про геройськи загиблого за тиждень уже ніхто і не пам'ятає...
...Я люблю дивитися як діти бавляться. Гра - це одна із найцікавіших складових людського життя. Під час гри розкривається вся сутність людини, проявляються справжні емоції і думки, горять очі і душі. Маленькі діти грають, бо їм того хочеться, бо під час гри вони нікому нічого не винні. У такої гри немає мети, вона є самодостатньою і цілісною.
І от діти дорослішають. Вони теж грають. Але дещо по-іншому. Грають для того, щоб виграти. З'являється мета - з'являються і правила. Обмеження свободи є необхідністю для існування справедливості. Нецікаво, звичайно, та що поробиш...
Але правила можна порушувати! Це - вже цікаво, навіть дуже. Причому треба порушити так, щоб інші нічого не помітили. І виграти. Що? Нечесно?! Але ж мета - виграш! Бути першим, кращим у даний момент, та ще і на очах інших - що може бути солодшим у цьому житті?! "Хто інших пропускає вперед, той завжди залишається за дверима." Хто це сказав? Не пам'ятаю, але як влучно!
Що влучно, то влучно, але є і інші. Ті, для кого гра ще не завагітніла метою. Вони прагнуть чесності. "Гра - заради самої гри!" - ось їх девіз. У пощуках права на таку гру вони придумують нові обмеження. З'являються судді, які досконало знають правила. Суддів цьому вчать, проводять усілякі тренінги, збори, семінари. Суддів поважають і... ненавидять. Бо ті помиляються - люди, вони завжди - лише люди... Тоді доросліші діти починають сваритися. У цей момент вони усі однакові: і ті, хто грає заради самої гри, і ті, хто грає заради виграшу. Навмисне, чи ненавмисне - яка у дідька відмінність?! Все уже сталося і поїзд, як кажуть, уже пішов...
Після тих сварок з'являються судді над суддями, судді над суддями суддів - одним словом, суцільний Вавілон. Все вище і вище здіймається грандіозна вежа взаємосудочинства. А хто ж там, нагорі? Кажуть, що має бути Бог... Але, найчастіше, вежа руйнується, спресовується і самозаплутується: керівники одних є підлеглими їхніх підлеглих. Суцільний хаос... Правила постійно удосконалюють і змінюють. Через певний час навіть ті, хто безпосередньо грають, уже не завжди розуміють, у що ж вони насправді грають. Цей вир безкінечний, всеосяжний і незупинний...
Уже хтось починає говорити, що гри взагалі не існує. Оскільки нічого іншого, крім неї, у цьому житті немає, то гра стає роботою. Вчорашні діти починають щиро вірити, що вони справді працюють, граючи. Більше того, вони починають переконувати і інших, що ігор не існує. Існує лише робота. Робота важка і наполеглива. А головний критерій якості роботи - це, звичайно, результат. Нарешті пологи успішно відбулися - мета починає жити власним життям, незалежно від матері, зростаючи і набираючи сил із кожним днем. А потім, як і всі діти, відчужується і йде своїм шляхом. Що ж, кожному - своє...
...Ой! Щось захопився я. Так про що я тут зібрався написати? Ага! Увага, увага! 9 липня 2006 року у місті Берлін відбувся фінал Кубку Світу з футболу! У ньому італцузи обіграли франійців із рахунком 2:2! Слава переможцям!..
...А десь далеко, наче у іншому світі, маленька дитинка підкинула м'ячик і зачаровано дивиться на нього, як на Диво: "А виявляється, він - повертається! Отже, він - живий!..."

Бард Топ Page Rank Icon Яндекс цитирования Rambler's Top100

Hosted by TRM