Главная
Клуб "Дом"
Фестиваль
"Лесная фиеста"
Киевский бардпортрет
Сундук
Литературный
перекресток
Гостиная
Дома друзей

Инна Труфанова

Стихи

Авторская страничка
Песни
Стишествия
Сказки
Статья о М.М.Потаповой

Вічність
На смузі
Надія
Причина
Сьогодні акварель скінчилась...
На гойдалці


Вічність

Пустодзвони об камені висікають пісні.
Білі сурми вимощують їми дальші шляхи.
Час - відтворець: дерева хіба прахом пішли? -
Розквітають по смерті камінням вони.

Бо ж весна потребує метушні і життя. -
Моє дерево вмерле теж тепер розквіта…

Пустодзвони об камені висікають пісні…
Та занадто важкі ті пісні кам,яні!..

На смузі

Чорне море. Білий світ.
Вічність впевненої смуги.
На безвихідь виднокруга
Зосереджується мить.

Біль покірливих садів. -
Там вартує деревиння.
Білоцвіту хуртовиння
В чорній безлічі стволів.

Захист білий сон шука.
Бо полює ніч-крадія…
Білі мрії, білі мрії !.. -
Нездійсненості імла.

Ні вночі, ні вдень не спить
Перелякане віконце. -
Біле небо, чорне сонце,
Де життя - застигла мить.

Надія

Мій розгублений день сьогоднішній
Прагне скаржитися на листі.
Знепокоєний,
розтривожений,
Він метелика в світі зовнішнім
Загубив - і не може знайти.

***
Мій день! Без тебе
Метелик білий із розкритого вікна
Подався геть на пошуки блакитного гнізда.
Та хмарочосами обшарпаного неба
Лише торкнувся він,
подряпав крильця,
Але не вгамувався. Бився й бився,
На прах аж поки не перетворився.

Твого метелика природа заперечила.
Він був приречений.
Він не летів у вікна,
Бо в них не бачив світла,
Хоч вікна і були засвічені.
Мій день пригнічений!
Чи в тому далечінь провинна,
Що так її занапастили
Й перетворили на каміння?...
Перепочинь. Схилися до листа.
І в мене є прихована,
до того ж,
Білих метеликів юрба!..
Назавтра я
Тобі на втіху подарую
ще одного.

Причина

Недоречність думок -
то свавілля душі
неприборканої,
Сивоптаха, що гнізда звива
з недоречності
спогадів.
В зубожілім серпанку стежина,
від шляху
відступна,
Пил минулого тишком несе
в недоречне
майбутнє.

Вічна дівчинко-мріє!
Ти зазнала вже
ласок Прокруста.
Та не скривдять твою недоречність
поцілунки
розпусти.
І занедбані ранки
твою не спотворять
безпечність…
Все у світі спростує
звитяжець буття -
Недоречність.

* * *

Сьогодні акварель скінчилась.
Чим буду мрії малювати?...
Я трохи вугликом навчилась,
Але натхнення десь поділось… -
Бо на малюнку чорно-білім
Плескаті й хибні мої мрії…

На гойдалці

Цей осінній колодязь не просто глибокий –
Він бездонний, мов небо…
Я гойдаюся в ньому
На протиставленнях
Часу і прагнень.

Лине гойдалка вгору –
Та політ цей незвичний для сумної осені. –
Вона тягне донизу,
Збентежена і перелякана,
Вона намагається
Мій настрій,
Такий недоречний,
Приборкати.
Та спраглі вуста відчайдушних бажань
Спокушують знов за собою
І виштовхують гойдалку вгору,
Подалі
Від жаліб й жалів,
Від суму і сумнівів,
Роздумів й відчаю,
Таких звичних для осені!..

Я на гойдалці дивній у захваті
Звитяжитиму,
Божеволітиму,
Передбачаючи
Поцілунок хмарини,
Що в білому пір’ї
Приховала тепло крил лелечиних
( Дарма, що приречена!…) –
Хуртовинню рудому всупереч,
Я дістанусь-таки піднебіння. –
Та погляд мій неслухняний
Схибить шалену мить,
Таїну викриваючи
Згуби сонячного візка.
От тоді б не злякатись,
Втриматися
І не впасти в перші замети
Стоми і забуття
На днище рудого колодязя.


Бард Топ Page Rank Icon Яндекс цитирования Rambler's Top100

Hosted by TRM